Закоханий у небо
Памʼяті захисника України
Степана Чобану
Життєпис
Степан Чобану
58 років
Місто:
Миргород
Регіон:
Полтавська область
Позивний:
Chefache
Професія:
Льотчик винищувача
Девіз:
«Вперед та ввись!»
Де найбільше любив бувати:
У небі
Улюблені фільми:
«У бій ідуть лише старі», «Міміно»
Улюблені страви:
Макарони, бограч, який готував сам
Підполковник Степан Чобану – людина, яка все життя була закохана в небо.
Один із найдосвідченіших льотчиків винищувачів України. Навіть після виходу на пенсію повернувся у справу, щоб навчати молодих пілотів і передавати їм свій досвід.
28 лютого 2022 року Степан Чобану героїчно вступив у бій із ворогом, врятувавши побратимів ціною власного життя.
Рідні, друзі й учні пам’ятають його не лише як професіонала, а й як світлу, добру й принципову людину, для якої честь і любов до Батьківщини були понад усе.
Улюблені книги:
«Золоте теля», «Військовий льотчик»
Хобі:
Полювання, кулінарія, вирощування винограду
Про що мріяв:
Няньчити з дружиною онуків
Народився Степан Чобану у селі Долинському Одеської області.
Закінчив вище військове авіаційне училище льотчиків. Перше місто служби – Кропивницький. У серпні 1989 року пройшов перенавчання на літаку Су-27 й був направлений до Миргорода.
У 1992 році Степан Чобану без вагань присягнув на вірність народу України. Він сказав: «Я народився на українській землі, тут мій дім, мої батьки, моя сім’я – отже, тут моя Батьківщина».
Мав кваліфікацію «військовий льотчик 1 класу». Брав участь у військових парадах до Дня Незалежності України – пролітав над Хрещатиком у 1998, 2001, 2008 роках.
У 2010-му пішов на пенсію за віком.
Через 5 років, після початку наступу Росії на територію України, повернувся на службу як пілот-інструктор. Навчав майбутніх льотчиків, готував їх до служби у зоні бойових дій. У своїй частині був одним із найдосвідченіших пілотів.
У 2019 році був призваний у межах мобілізації. Брав участь в АТО.
28 лютого 2022 року Степан Чобану підняв у повітря Су-27 і вступив у бій із ворогом над Кропивницьким. Внаслідок влучання ракети захисник загинув. Завдяки його діям вдалось підняти та вивести з-під удару інші літаки частини, перебазувавши їх на резервний аеродром.
В оборонця залишились дружина та двоє синів, які пішли слідами батька і стали пілотами. Онучка народилась вже після загибелі дідуся.
Посмертно Степанові Чобану присвоїли звання Герой України.
Спогади
Анна Чобану
дружина
Ми познайомились на танцях, Степан переплутав мене з іншою дівчиною. З тієї зустрічі зародились наші стосунки, невдовзі він забрав мене до себе у Миргород, де служив. Там побудували нашу родину, народивши двох синів. Яким був Степан? Спокійний і зібраний. Добрий, щедрий, життєрадісний, мудрий. Навіть якщо щось погано у житті було, ніколи не показував це, лишався на позитиві. Мав унікальне почуття гумору, любив дітей.
Степан жив по совісті, з добром і повагою до кожного. Часто говорив нам: «Запам’ятайте, в будь-якій ситуацій треба залишатися людиною».
Чоловік дуже смачно готував заварну каву з сіллю та цукром і загалом любив кулінарію. Саджав виноград, доглядав за ним. У вільний час збирався з побратимами та друзями на полювання й риболовлю. Розумівся в астрономії. Міг розповісти про кожне сузірʼя. А ще вивчав англійську мову.
Був закоханий у небо та любив свою роботу, обожнював літати. У 2010 році пішов зі служби на пенсію – за віком. Якийсь час побув удома, потім таксував. У 2015-му чоловік повернувся до служби вже як пілот-інструктор.
Два останні роки перед повномасштабним вторгненням були найщасливішими в нашому житті. Влітку ми їздили відпочивати. Мріяли про те, як вивчимо молодшого сина та станемо разом старенькими та будемо няньчити онуків.
Після смерті Степана я до тями прийшла лише, коли старший син сказав, що у мене буде онучка.
Щодня ходжу на могилу до Степана. Розповідаю, як там справи у дітей та онучки...
Євгеній
молодший син
Я ріс у щасливій родині завдяки мамі та батькові. Вони виховували нас зі старшим братом у любові. У батька було багато відряджень і чергувань, але він завжди знаходив час для родини. Кілька разів на рік ходили кататись на ковзанах, грали у боулінг.
Якось ми захотіли з братом собаку. Батько його бажав найменше. Але ми таки взяли цуценя кокер-спаніеля, якого назвали Річардом.
Така крихітна тваринка – вміщалась у долоню татка. Майже одразу він став найголовнішим власником песика у нашій родині. Вони так сильно любили одне одного. Татко балував Річарда, дресирував, брав з собою на полювання. Навіть навчив його плавати!
Коли я став підлітком, завжди міг із батьком поговорити на рівних – як із другом. Він спокійно реагував на кожну історію, міг підтримати порадою.
Батькові подобалось, що його обидва сини стали пілотами і працюють у небі.
Я вчився на пілота у Кропивницькому. Мій гуртожиток був ну вулиці Добровольського, а я закінчив академію, то вже зʼїжджав із вулиці, перейменованої на честь батька – вулиці Степана Чобану.
Зараз я – цивільний пілот. Часто думаю про те, що було б круто, якби батько приїхав до мене, а я б його покатав на маленькому літачку.
Іван
старший син
Разом із братом ми сильно тягнулись до батька, бо через службу бачили його не так часто, як хотілось би. Більш суворою у нас була мама, а татко – у кожній ситуацію залишався спокійним. Днів разом було небагато, але вони завжди були активними.
На риболовлі тато показував, як ловити рибу. Разом копирсались в автомобілі: він ремонтує, а я подаю інструменти. Ходили в тир стріляти.
Багато свят відзначали з родинами побратимів батька та просто родиною. Обовʼязково разом святкували Великдень, Масницю, Новий рік. У нас була традиція у сімʼї: зберігати новорічну ялинку і спалювати її на Масницю.
Ми з дружиною встигли відгуляти весілля до повномасштабного вторгнення. Батьки сильно зраділи звістці, що ми будемо одружуватись. Про вагітність коханої дізнались уже після загибелі тата. Тоді мені дуже хотілося, щоб у нас народився син. Аби назвати його Степаном – на честь батька. Та ми стали батьками донечки.
Сергій Журавльов
побратим
Зі Степаном все життя провели разом. Працювали, літали, наші діти зростали поряд.
Він був чесним і принциповим. Про все, що не подобалось на службі, прямо казав керівництву. Хтось промовчить, сховає свою думку, але не Степан.
Ніколи нікому не відмовляв у допомозі.
Степан – це приклад справжньої людини. Справжнього чоловіка. Справжнього друга. А ще – справжнього льотчика та офіцера.
Полковник Олександр Мостовий
командир 831 Миргородської бригади тактичної авіації 2022-2024 років, Герой України:
Уперше я зустрів Степана Івановича багато років тому. Перетинались по службі під час навчань, зборів з підготовки льотчиків тактичної авіації. Та справжнє знайомство відбулося вже у неформальній атмосфері після 2011 року – тоді я побачив не лише високого, статного, сивочолого чоловіка, а й веселу, світлу людину, яка понад усе дорожила своєю родиною. Він любив футбол, захоплювався полюванням і риболовлею. Часто ми виїжджали рибалити разом із сім’ями, проводили час у дружньому колі.
Вже наступного року після початку війни, в 2015-му, Степан Іванович став пілотом-інструктором. Його внесок у підготовку молодих пілотів важко переоцінити. Він здійснював контрольні польоти на Су-27 разом із молодими льотчиками, готуючи їх до виконання бойових завдань.
Працював із ними вдень і вночі, в простих та складних метеорологічних умовах. Не один десяток військових льотчиків він вивів на рівень, навчив їх літати впевнено.
Як один із найдосвідченіших льотчиків бригади Степан Іванович здійснював обльоти літаків після заміни двигунів і регламентних робіт, перевіряючи техніку в найвідповідальніших моментах. Він ніс бойове чергування з протиповітряної оборони.
Степан Іванович завжди виконував завдання на високому рівні. У польоті його колеги відчували справжнє плече побратима, а будь-яке поставлене завдання він доводив до кінця. Для мене як командира він був справжньою «паличкою-виручалочкою» у всьому, що стосувалося льотної діяльності.
Вічна і світла памʼять загиблим Героям, що віддали своє життя за незалежність України.
Пам'ять
Степан Чобану нагороджений Нагрудним знаком Начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня.
Посмертно Степанові Чобану присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
У вересні 2022 року Миргородська міська рада присвоїла Степану Івановичу Чобану звання «Почесний громадянин Миргорода».
Ім'я Героя України льотчика-винищувача Степана Чобану отримала вулиця Добровольського в Кропивницькому, на якій він мешкав під час проходження служби в 1987-1989 роках.
На честь Степана Чобану в Мукачевому перейменували вулицю Гастелло, у Миргороді – вулицю Спартаківську, а в Києві – вулицю Василя Алексухіна.
Імʼям захисника назвали також вулицю у місті Рені на Одещині та в селі Долинському, де Степан народився та жив.
